У сучасному світі «важкими» називаються діти, поведінка яких різко відрізняється від загальноприйнятих норм і перешкоджає повноцінному вихованню. Хто ж вони такі, «важкі діти »? Чи дійсно вони такі некеровані , якими їх вважають батьки? Для початку слід усвідомити, що психологія важких дітей дещо інша, ніж у звичайної дитини. Важких дітей можна розділити за такими типами: діти із складнощами в спілкуванні ; діти із заниженою або підвищеною емоційною реакцією ( збудливість , агресивність або, навпаки, пасивність і апатичність ); діти з неправильно розвиненими вольовими якостями (слабохарактерність, безвольність, недисциплінованість, впертість, свавілля ); діти зі слабким розумовим розвитком ( « відсталі » діти).

На щастя, діти не народжуються «важкими», вони ними стають в процесі впливу на них різних факторів. Якщо дитина народилася здоровою фізично і розумово, то дуже багато залежить від батьків і вихователів — в їх силах не допустити, щоб дитина стала «важкою ».

Отож, спробуємо розібратися з причинами важкої поведінки дітей.

Перша причина – звернення на себе уваги. У цьому випадку дитина робить все для того, щоб отримати особливу увагу, якої їй не вистачає. При чому для неї не важливо – позитивна чи негативна увага: похвалять чи насварять – важливе саме підтвердження значимості для батьків, що її бачать, що вона не байдужа. А дитині легше здобути негативну увагу дорослих, спровокувавши їх непокірністю. Це пов’язано з тим, що в нашій культурі прийнято виховувати в більшій мірі критикою, ніж похвалою: батьки бояться «перехвалити» і висловлюють своє схвалення лише при супер-досягненнях та супер-зусиллях, у той час як зауваження можуть робити навіть з незначного приводу. Визначити, яка саме незадоволена потреба дитини є причиною непослуху або впертості дитини, можна за емоціями, які виникають у батьків у цій ситуації. Почуття та емоції батьків є своєрідним дзеркалом емоційного стану дитини. У випадку з потребою в увазі ви будете відчувати роздратування або незадоволення. Що ж робити, коли ми вже знаємо причину такої поведінки вашої дитини? По-перше, важливо приділяти увагу дитині ДО того, як вона відчує у ній дефіцит і необхідність спеціально її звертати. Слід відмітити, що важливою є не кількість уваги, а її якість. Спробуйте започаткувати традицію у своїй сім’ї: 15 хвилин в день приділяти душевній розмові з дитиною. Робіть це наодинці, відклавши решту занять. Проте, залиште своє прагнення давати поради, оцінювати вчинки, потурати за невдачі. Можете поділитися своїми почуттями або схожим досвідом із вашого дитинства або дорослого життя. По-друге, ігноруйте неналежну поведінку, а помічайте і заохочуйте «хорошу». Адже зауваженнями ми лише підкріплюємо небажану поведінку, і наша критика, як правило, спрямована на виправлення помилок в минулому. А помічаючи позитивні зміни, ми даємо дитині можливість краще зрозуміти, до чого прагнути – задаємо позитивний напрямок розвитку у майбутньому.

Друга причина важкої поведінки – уникнення невдач. Як правило, проявляється це у відмові або відстрочці на невизначений термін виконання завдання. Часто дитина аргументує свою відмову: «я не знаю», «я не вмію», «у мене не вийде». Тобто, ще не спробувавши, дитина впевнена у власній невдачі. Внутрішній принцип, яким керується дитина, — «щоб не помилятися, і не бути поганим – краще зовсім нічого не робити». Це пов’язано з тим, що критики в сторону дитини накопичилося вже настільки, що вона втратила віру у власні сили і здібності, впевненість в собі. В основі такої поведінки – потреба у повазі і визнанні досягнень, відчутті власної компетентності. Стикаючись з відмовою чи опором, дорослі можуть відчувати безнадійність і відчай. У цьому випадку, по-перше, важливо помічати і заохочувати найменші успіхи дитини. По-друге, ставитися до помилок з терпінням, робити їх допустимими. Адже вони є досвідом, опираючись на який, дитина може робити власні висновки. По-третє, якщо ви критикуєте свою дитину, робіть це конструктивно: розрізняйте її особистість і вчинки. Недопустимими і неправильними можуть бути лише дії, а дитина як особистість завжди є хорошою і достойною. Наприклад, замість того, щоб сказати: «Яка ж ти нечупара!» (негативна оцінка особистості), скажіть : «Мені не подобається, коли ти неакуратна».

Третя причина важкої поведінки – боротьба за владу. Часто проявляється у формі впертості, свавіллі. Дитина своїми діями ніби атакує або протистоїть батьківській думці. У основі лежить потреба в незалежності, самостійності та самоповазі. Боротися дитина починає тоді, коли її бажання самій приймати рішення зустрічають перешкоди у вигляді тиску з боку батьків, наказів, жорстких обмежень, авторитарного настоювання на своєму. Зустрічаючись з таким протиборством, дорослі відчувають гнів, невдоволення, почувають себе спровокованими . І якщо ми включаємося у боротьбу, самі починаємо протистояти, це призводить до поглиблення конфлікту. Більш ефективною стратегією поведінки буде, по-перше, відійти від прямої конфронтації, надати дитині право вибору, уникати наказів. По-друге, можна надати дитині частину своїх організаційних функцій і позитивну можливість відчути власну силу: вирішити, як провести сімейне дозвілля, брати участь у прийнятті сімейних рішень тощо.

Четверта причина важкої поведінки – помста. Це найскладніший випадок:  відбувається тоді, коли емоційний зв’язок між дитиною і батьками втрачено і накопичилося багато болю і образи. Дитина починає діяти за принципом « ви мені зробили боляче – я зроблю те ж саме». В основі такої поведінки – незадоволена потреба у турботі і справедливості. Почуття, що виникають у дорослих – образа, біль, спустошення. Перш за все, необхідно відновити емоційний контакт з дитиною, спробувати заново будувати стосунки за принципом поваги і турботи. Адже ми – дорослі, і у нас більше сил керувати емоціями і діяти з розумом. Крім того, вчіть дитину на своєму прикладі виражати біль і образу іншими способами: просіть пробачення, запрошуйте до розмови у випадку конфлікту.

Ось основні рекомендації щоб ваша дитина не потрапила до списку «важких»:

1 . Гармонія у вихованні . Дитина має рости в атмосфері любові та взаєморозуміння. Важкі діти з легкістю переймають негативну модель поведінки своїх батьків, тому дорослим слід уникати неповаги і грубощів у відносинах між собою.

2 . Відволікайте дитину від непотрібних занять, діти завжди повинні бути зайняті чимось корисним. Залучайте дитину до цікавих ігор, спорту. Батьки, незважаючи на турботи і постійну зайнятість на роботі, повинні виділяти час на спілкування з дітьми — ніякі матеріальні блага не здатні замінити це . Саме тому в благополучних і забезпечених сім’ях нерідко зустрічаються «важкі » діти .

3 . Уникайте надмірного пустощів . Сліпа любов нерідко перетворює дітей на  капризних.

4. Покарання повинні бути заслуженими і справедливими. Уникайте застосування фізичної сили, на «важких» дітей краще впливати психологічно, власною поведінкою демонструючи, як поводитися в тих чи інших обставинах. Необхідно, щоб батьки дотримувалися єдиної тактики виховання, наприклад, якщо дитина покарана матір’ю, батькові не потрібно піддавати сумніву справедливість цього покарання, особливо при дитині .

А  для батьків «важковиховуваних» дітей психологи радять:

1. Поставтеся до проблеми «важкої» дитини, перш за все з позиції розуміння труднощів самої дитини.

2. Не забувайте, що дитина — наше відображення. Не усвідомивши причин труднощів, не усунувши їх, ми не зможемо допомогти дитині. Підніміться над вашими власними проблемами , щоб побачити проблеми вашої дитини.

3.До труднощів у вихованні поставтеся по-філософському. Вони завжди мають місце. Не слід думати про те, що є » легкі» діти. Виховання дитини — справа завжди важка.

4.Остерігайтеся паніки і фаталізму. Вони погані супутники виховання. Не звикайте роздувати багаття неблагополуччя з іскри кожної важкої ситуації. Не оцінюйте свою дитину погано через поганий вчинок . Не перетворюйте неуспіх в одній справі в повну неуспішність дитини.

5.Нарешті , будьте оптимістичні ! Ви повинні бути впевнені в собі, в своїй дитині і у гармонійності ваших стосунків.

Отож, «важка» дитина – це маленька людина, у якої є або нестача батьківської уваги, або почуття невпевненості в собі, або потреба в самостійності. Про це важливо пам’ятати, коли виникають труднощі у вихованні такої дитини – позитивне налаштування, доброта, уважність і повага є ключем до душі вашої дитини. Будуйте гармонійні стосунки з дітьми і тоді у майбутньому вас буде радувати повноцінна і щаслива особистість.