Епілепсія – хронічне, нервово-психічне захворювання, яке виявляється різноманітними нападами і своєрідними змінами характеру.
Відомо, що на епілепсію страждає 0,8-1,2% населення земної кулі, здебільшого чоловіки. Число хворих на це захворювання на планеті становить біля 50 мільйонів. Майже у 75% випадків захворювання починається у віці до 20 років.
Традиційно епілепсію розділяють на генуїнну, симптоматичну та криптогенну.
Генуїнна епілепсія – це хвороба спадкового походження (тобто, рідні такого хворого в якомусь поколінні страждали на це захворювання) з наявністю в клінічній картині нападів і специфічних, схильних до прогресування, змін характеру (особистості).
Симптоматичною епілепсією називають судомні напади і специфічні зміни характеру, які виникають при поточних органічних захворюваннях головного мозку (нейроревматизм, нейросифіліс, пухлини головного мозку тощо) і при віддалених наслідках ураження головного мозку різними інфекціями, травмами, інтоксикаціями тощо.
Криптогенна епілепсія – це хвороба без чітко встановленої причини.
На сьогодні, окрім епілепсії як прогредієнтної хвороби, виділяють також епілептиформний синдром – судомну реакцію організму (яка не прогресує) на шкідливий вплив.
Найбільш частими і характерними виявами епілепсії є різноманітні пароксизмальні розлади – раптові (виникають неочікувано для хворого, у будь-якій ситуації і в будь-який час), короткочасні (кілька секунд або хвилин – хворі говорять про тривалість пароксизму як про “мить”), скороминучі (пароксизм припиняється так само раптово, як і починається) порушення.
Серед пароксизмльних розладів виділяють: великі судомні напади, малі судомні напади, абсанси, психомоторні напади, психічні еквіваленти та епілептичний статус.
Великий судомний напад – це втрата хворим свідомості до 5 хвилин: він раптово падає, частіше обличчям вниз, але потім перевертається на спину. При цьому можуть спостерігатися: незвичайний “стогін” або “хропіння”, “закочування” очей, закидання голови назад, прикушування язика, виділення “білої” чи “червоної піни” з рота, виражене посиніння шкіри обличчя (звідси назва епілепсії – “чорна хвороба”), “витягування” хворого, недовільне виділення сечі, судомні скорочення рук і ніг. Після такого нападу хворий може заснути, але може й продовжити свою діяльність. Що відбувалося з ним під час нападу – не пам’ятає.
Малі судомні напади частіше зустрічаються в дітей. Виявляються раптовою втратою свідомості: хворий заклякає на одному місці, але не падає; його погляд спрямований в одну точку, обличчя бліде. В окремих м’язах обличчя і рук виникають короткочасні судомні посмикування, інколи спостерігаються нецілеспрямовані рухи. Триває кілька секунд, потім свідомість швидко відновлюється і хворий продовжує перервану діяльність. Супроводжується втратою пам’яті на період нападу.
Абсанс – раптово виникаюче, короткочасне (на 2-15 сек.), періодично стереотипно повторюване виключення свідомості: хворий заклякає у тій позі, у якій його застав пароксизм, виникає зупинка в розмові, перерва в роботі, можуть випасти з рук речі. Від малого судомного нападу відрізняється відсутністю судомних посмикувань м’язів обличчя і рук.
Психомоторні напади. Характеризуються раптовим виникненням тих чи інших звичних автоматизованих рухів, які поєднуються з порушенням свідомості та супроводжуються втратою пам’яті на події нападу. Серед них найбільш часті амбулаторні автоматизми (транс і сомнамбулізм).
Транс – тривалий (години, дні) амбулаторний автоматизм, при якому зберігається елементарне орієнтування у нескладних ситуаціях, але всі рухи, дії відбуваються автоматично, без їх усвідомлення: у такому стані хворі їздять в інші міста, купляють квитки, продукти харчування, підтримують розмови з пасажирами, справляють свої фізіологічні потреби тощо, хоча зовні справляють враження дещо розсіяних і неуважних.
Сомнамбулізм (лунатизм) – блукання в нічний час. Приступ хвороби перериває сон, але неповністю – у хворого з’являються автоматизовані дії при порушеній свідомості: він вночі встає з ліжка, ходить по кімнаті, переставляє речі, виходить на вулицю. Через деякий час може повернутися в кімнату або ж заснути на вулиці, на горищі, в підвалі. Споминів про блукання не залишається. Сомнамбулізм частіше спостерігається у дітей та підлітків, але може виникати і в дорослих.
Психічні еквіваленти – це розлади, які можуть виникати як у зв’язку з нападами, так і без них: у хворого порушується свідомість, він кудись біжить, щось з себе скидає, струшує, заявляє, що на нього “нападають, хочуть вбити”; при цьому хворий злий, агресивний, може бути небезпечним для навколишніх. Тривалість таких станів – від кількох хвилин до 1-2-х годин з повною втратою пам’яті на події, які в цей час відбувалися.
Епілептичний статус – часті судомні напади, між якими хворий не приходить до свідомості (може спостерігатися 300 нападів на добу і більше). Такий стан є загрозою для життя хворого і якщо не вжити відповідних заходів для виходу з нього, може настати смерть внаслідок набряку головного мозку, порушення дихання і діяльності серця.
Зміни характеру в хворих на епілепсію. В процесі тривалого перебігу хвороби у хворих поступово формується так званий епілептичний характер: мислення стає повільним, в’язким, деталізованим і конкретним (така людина може довго говорити про щось одне, деталізувати події, їй важко перейти з однієї теми розмови на іншу, розмежувати головне і другорядне). При цьому різко виражені дратівливість, запальність, злісність, гнівливість, злопам’ятність. Хворі причепливі, егоцентричні (турбуються тільки про себе); водночас вони можуть бути занадто ввічливими, улесливими, особливо до людей, котрих вважають “вищими і розумними за себе”. Має місце схильність до вживання зменшувальних слів (“сестриченька”, “укольчик”, “тарілочка”), надмірний педантизм – “все повинно знаходитися на своєму місці”.
При подальшому прогресуванні епілепсії наступають особливі зміни пам’яті та інтелекту: у хворих багато років зберігається пам’ять на дати і частоту нападів, а також на інші факти, що мають відношення до хвороби. Водночас втрачається пам’ять на суспільні події, професійні та шкільні знання; усі інтереси хворих, окрім турботи про своє здоров’я, згасають (епілептичне недоумство).
Діагностика епілепсії. Грунтується на клінічних даних (наявність пароксизмальних розладів чи своєрідних змін характеру у хворого) і даних параклінічних методів дослідження (електроенцефалографічне обстеження, комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія головного мозку).
Лікування епілепсії. Воно повинно бути комплексним: дієтотерапія, вітамінотерапія, засоби, направлені на усунення чи зменшення вираженості причинного чинника (при симптоматичній епілепсії), нормалізація внутрішньочерепного тиску тощо. Водночас основним в лікуванні епілепсії є проведення протисудомної терапії.
На сьогодні є досить багато ефективних протисудомних засобів, але призначення їх вимагає дотримання чітких принципів:
• ранній початок лікування (при виявленні початкових ознак хвороби);
• безперервність і тривалість уживання лікарських засобів (підбирають препарати, починаючи з мінімальних доз залежно від характеру пароксизмів, наявності еквівалентів та ступеня вираженості епілептичних змін характеру, особливостей соматичного стану хворого, переносимості та ефективності препаратів і їх поєднань);
• поступовість у підвищенні доз і зміні препаратів;
• індивідуалізація терапії (конкретному хворому підбирають певні протисудомні та інші лікувальні засоби).
Як видно з наведеного, епілепсія досить важке, хронічне та прогресуюче захворювання, яке вимагає, відповідно, і тривалого специфічного лікування. Водночас сьогодні, при наявності ефективних сучасних лікувальних методів і засобів, можна з впевненістю стверджувати про можливість повного одужання від цієї хвороби, особливо, коли причиною її стали поточні чи перенесені ураження головного мозку.

Доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка Буковинського державного медичного університету Деркач В. Г.