1. Виявлення особистісних особливостей хворих для подальшої корекційної, психотерапевтичної роботи.

2. Налагодження продуктивного контакту.

3. Комунікативна компетентність:

— забезпечення взаєморозуміння;
— доброта;
— ввічливість;
— співпереживання;
— тактовність;
— уміння слухати;
— «читати» невербальну мову;
— будувати бесіду;
— формулювати запитання;
— уміння володіти своїми емоціями;
— зберігати впевненість;
— контролювати свою поведінку.

4. Комунікативна толерантність:
— терплячість;
— поступливість;
— прагнення знаходитися разом з іншими людьми (афіліація);
— зберігати живе, зацікавлене ставлення до пацієнтів;
— прагнення допомагати їм, співпрацювати;
— захищати від професійних деформацій;
— байдужості, формалізму.

5. Емоційна стабільність, врівноваженість:
— із хворими на шизофренію: вербалізація різноманітних вражень і уявлень;
— їх систематизація та узагальнення.

6. Емпатія (здатність до співчуття, співпереживання):
— своєрідне «включення» у світ переживань хворого
а) емоційна емпатія;
в) когнітивна (пізнавальна);
с) предикативна (здатність до прогностичного уявлення про іншу людину, основана на інтуїції);
— емоційна співпраця вселяє віру у видужання;
— впевнена поведінка.

7. Контактна фаза спілкування:
— дати пацієнту зрозуміти, що лікар-психолог, практичний психолог хоче йому допомогти;
— відповідна інтонація, жести, погляд;
— дати зрозуміти, що готовий його вислухати;
— використання природних асиметричних поз, що налаштовують на спілкування.

Робота лікарів-психологів, практичних психологів має бути відображена в історії хвороби (ф. № 003/о).