1. Виявлення особистісних особливостей хворих для подальшої корекційної, психотерапевтичної роботи.
  2. Налагодження продуктивного контакту.
  3. Комунікативна компетентність:
    • забезпечення взаєморозуміння;
    • доброта;
    • ввічливість;
    • співпереживання;
    • тактовність;
    • уміння слухати;
    • «читати» невербальну мову;
    • будувати бесіду;
    • формулювати запитання;
    • уміння володіти своїми емоціями;
    • зберігати впевненість;
    • контролювати свою поведінку.
  4. Комунікативна толерантність:
    • терплячість;
    • поступливість;
    • прагнення знаходитися разом з іншими людьми (афіліація);
    • зберігати живе, зацікавлене ставлення до пацієнтів;
    • прагнення допомагати їм, співпрацювати;
    • захищати від професійних деформацій;
    • байдужості, формалізму.
  5. Емоційна стабільність, врівноваженість:
    • із хворими на шизофренію: вербалізація різноманітних вражень і уявлень;
    • їх систематизація та узагальнення.
  6. Емпатія (здатність до співчуття, співпереживання):
    • своєрідне «включення» у світ переживань хворого
      1. емоційна емпатія;
      2. когнітивна (пізнавальна);
      3. предикативна (здатність до прогностичного уявлення про іншу людину, основана на інтуїції);
    • емоційна співпраця вселяє віру у видужання;
    • впевнена поведінка.
  7. Контактна фаза спілкування:

    • дати пацієнту зрозуміти, що лікар-психолог, практичний психолог хоче йому допомогти;
    • відповідна інтонація, жести, погляд;
    • дати зрозуміти, що готовий його вислухати;
    • використання природних асиметричних поз, що налаштовують на спілкування.

Робота лікарів-психологів, практичних психологів має бути відображена в історії хвороби (ф. № 003/о).