Руслан Погорілий працює фахівцем із супроводу ветеранів майже пів року. До цього проходив службу в одній із штурмових бригад, виконував завдання на Донеччині. Після звільнення зі служби шукав, де може бути корисним побратимам, і вирішив, що найкраще рішення — стати фахівцем із супроводу ветеранів та ветеранок.

Юридичний досвід і служба в ЗСУ дали йому базу, яка сьогодні допомагає орієнтуватися у найскладніших питаннях, з якими можуть стикатися військові після демобілізації.

«Наявний досвід юриста та служба в Збройних силах України дали досить вагомий результат для базового орієнтування в питаннях, з якими найчастіше стикаються ветерани. Це питання соціалізації, боротьби з депресією, а також труднощі у взаємодії з органами влади при оформленні пенсії, пільг, одноразової грошової допомоги та інших соціальних виплат, передбачених законодавством», — Руслан Погорілий, ветеран, фахівець із супроводу ветеранів, юрист.

Руслан Погорілий згадує, що шлях до посади був нелегким, спочатку навіть думав, що не пройшов відбір, але допоміг відповідний досвід. У своїй роботі найчастіше допомагає ветеранам та ветеранкам орієнтуватися в нормах законодавства, правах та соціальних гарантіях.

«Бойовий досвід дав відповідний результат у спілкуванні з військовими, адже до побратима у них більше довіри. Консультую з питань проходження ВЛК та ЕКОПФО, оскільки сам пройшов і орієнтуюся в процедурі; допомагаю з отриманням різних довідок з військових частин, розрахунків по грошовому забезпеченню, готую претензії та позовні заяви тощо», — каже Руслан Погорілий, ветеран, фахівець із супроводу ветеранів, юрист.

Разом із дружиною, адвокаткою, Руслан заснував громадську організацію «Я — ВЕТЕРАН». Вона допомагає з юридичним супроводом ветеранів та ветеранок.

«Хочемо реалізувати комплексний підхід: юрист + психолог. Це дозволить одночасно надавати і юридичну підтримку, і психосоціальний супровід сім’ям військових, ветеранів та ветеранок. Перебуваючи на службі, я отримав досить важливий урок у своєму житті, а саме — цінувати життя людей, які боронять нашу країну. Саме дефіцит спілкування з військовими, мабуть, став вирішальним фактором, який привів мене до роботи фахівцем із супроводу», — Руслан Погорілий, ветеран, фахівець із супроводу ветеранів, юрист.

Сьогодні Руслан Погорілий вважає цю роботу своєю справжньою місією. Його шлях — приклад того, як бойовий і професійний досвід стають підтримкою та опорою.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Започаткувати власну справу або розширити чинний бізнес. Захисники та Захисниці України можуть отримати грант на розвиток власної справи. Ділимося кроками підготовки до подачі заявок на фінансування, які стануть у пригоді незалежно від грантової програми, до якої ви хочете долучитися.

Крок 1. Перевірка відповідності умовам участі
Перевірте, чи підпадаєте ви під умови участі. Чи створена грантова програма для учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також їхніх дружин або чоловіків.

Не забудьте перевірити й інші критерії: чи перебуває ваша територіальна громада в спеціальному Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. Якщо ваша громада є в цьому переліку, ви не можете отримати грант на цій території. Але якщо релокуєте бізнес або відкриєте новий в іншому регіоні — маєте шанси на грантове фінансування.

Крок 2. Підготовка до перевірки репутації заявника
У ветерана, ветеранки або членів їхніх родин повинна бути хороша кредитна історія, відсутність боргів чи справ про банкрутство або шахрайство.

Крок 3. Бізнес-план
Вкажіть ідею та тип бізнесу, цілі та строки їх досягнення, аргументуйте необхідну суму гранту, додайте аналіз ринку й конкурентів, а також витрати та плани продажів.

Ветеранам та ветеранкам можуть допомогти створити бізнес-план партнери програми «Ветеранська справа». Вони надають менторську підтримку, консультації, аналіз бізнесу та інші послуги. З прикладом заповненого бізнес-плану можна ознайомитися в «Дії».

Крок 4. Сформування заявки та електронний підпис
Важливо: якщо заяву подає дружина або чоловік, ветеран чи ветеранка мають погодити її за допомогою свого електронного підпису.

Крок 5. Підготовка до співбесіди
Заявки надходять до Державного центру зайнятості, а його регіональні центри проводять співбесіду з потенційним грантоотримувачем. Перед співбесідою варто ще раз перечитати бізнес-план. Особливу увагу приділіть меті, стратегії, фінансовим показникам та ключовим елементам плану для кращого розуміння й презентації. Підготуйте текст виступу та проведіть репетицію.

Практичну інформацію та поради про участь ветеранів і ветеранок у грантових програмах можна знайти в посібнику «Як отримати підтримку в рамках грантових програм “Гранти для ветеранів та другого з подружжя” та “Власна Справа” в програмі “єРобота”»:

https://veteran-reintegration.in.ua/wp-content/uploads/2024/10/posibnyk_yerobota.pdf

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Зміст є виключною відповідальністю IREX та Мінветеранів і не обов’язково відображає погляди Державного департаменту США.

У вас досі можуть виникати питання: «А хіба фахівець із супроводу — це не соціальний працівник? Яка між ними різниця?». Справді ці 2 посади часто ототожнюють, бо у них є як спільна зона дії. Так само як і свої унікальні послуги.

Робота фахівців із супроводу спрямована на ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин. Фахівці допомагають консультувати щодо прав, соціальних гарантій, статусів; супроводжують у питаннях житла, лікування, реабілітації, працевлаштування чи бізнесу; можуть допомагати з претензіями, позовами, взаємодіяти з військовими частинами (довідки, ВЛК, грошове забезпечення тощо); контролювати, щоб ветерани та ветеранки отримували усі потрібні послуги у громадах.

Фахівець із супроводу може працювати з унікальними потребами ветеранів та ветеранок: допомога із ВЛК, претензіями, судовими заявами, реабілітацією, взаємодією з військовими структурами тощо.

Сфера діяльності соціальних працівників — ширша, вони працюють з усіма вразливими категоріями населення: людьми старшого віку, особами з інвалідністю, сім’ями у складних обставинах, дітьми. Соцпрацівники теж можуть підтримувати з оформленням соціальні допомоги, субсидій, гарантій та представляти інтереси клієнта у різних державних установах.

Але вони також проводять комплексну оцінку потреб людини та родини (здоров’я, соціальне середовище, фінансова ситуація, житлові умови, потреби дітей); можуть підтримувати з організацією та покращенням побуту клієнтів; організовувати соціальні послуги вдома.

Разом — ефективніше. Фахівець із супроводу ветеранів та ветеранок знає специфіку військових питань і стає для ветерана чи ветаранки інформаційний радником та підтримкою на кожному кроці. А соціальний працівник підключається для ширшої підтримки та соціальних послуг.

Інфокампанія "Можливості для ветеранів та ветеранок" реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Ігор Парфентьєв — ветеран, чемпіон світу з бугурту та тренер. Він заснував проєкт «Бугуртна Січ», щоб поєднати спорт і культурне відродження та створити простір, де ветерани і ветеранки можуть пройти реабілітацію і знайти нові сенси.

«Я займаюся бугуртом з 2000 року і був членом збірної України на кожному чемпіонаті світу, тренував збірну України, Мексики, Німеччини, Іспанії та брав участь у сотнях турнірів. Помітив, що цей спорт приваблює ветеранів. Збірна США на першому ЧС у Польщі 2012 року майже повністю складалася з ветеранів. І я почав мріяти зробити такий проєкт для наших ветеранів ще у 2015 році», — пригадує Ігор Парфентьєв, ветеран, засновник проєкту «Бугуртна Січ».

Бугурт — це середньовічний бій у обладунках, офіційно визнаний видом спорту в Україні. Але для ветеранів та ветеранок тренування максимально адаптовані: використовуються м’які обладунки та зброя, які унеможливлюють травми. А на тренуваннях присутні психологи.

«Наші люди отримали військові травми, а дехто пройшов полон, тортури. Також на тренуванні зазвичай присутній психолог. Ми збираємо анамнез, статистику, дані про стан учня до і після тренування. Тренування проходять або у спеціально обладнаних локаціях, або в спортивних залах, або на відкритих майданчиках. Під час тренування частково відбувається психоедукація. Це комплексний біопсихосоціальний підхід», — пояснює Ігор Парфентьєв, ветеран, засновник проєкту «Бугуртна Січ».

Тренування мають кілька етапів: спершу загальна і терапевтична розминка, далі — спеціальні вправи й адаптивні бої. Ігор Парфентьєв пояснює: під час бойових дій у людини виділяються гормони стресу — кортизол, адреналін, які викликають реакцію «бий-біжи». Але в умовах сучасної війни часто немає змоги діяти відповідно, і цей стрес накопичується в організмі як травма. А спаринги в бугуртному спорті допомагають вивільнити ці відчуття.

«Ми навіть на тренуваннях побачили: спочатку людина приходить після полону, тортур — і абсолютно немає бажання нічим займатися. А коли починаються безпосередньо тренування, активні спаринги, людина поступово втягується, і після тренування можна побачити, як ця людина активно спілкується, обіймається з побратимами. І я часто чую відгук після перших тренувань: “Я вперше нормально поспав”. Саме така активність дозволяє допрожити той бій, до якого підготувало тіло, бій, який застряг у тілі, випустити цю пару — і при цьому зробити це безпечно, екологічно й знайти нових друзів», — пригадує Ігор Парфентьєв, ветеран, засновник проєкту «Бугуртна Січ».

Але «Бугуртна Січ» — це не лише тренування. Окрім них проходять різні майстер-класи, історичні лекції, реконструкції подій. Костюми та спорядження учасники спільноти також створюють самі. У планах Ігоря Парфентьєва — розвивати школи, де ветерани та ветеранки зможуть навчитися перетворювати захоплення на власний бізнес.

Започаткувати бізнес чи розширити вже існуючий. Ветерани, ветеранки та їхні родини можуть отримати фінансову підтримки на старт чи масштабування власної справи.

Український ветеранський фонд відкрив нову грантову програму «ВАРТО БІЛЬШЕ». Переможці зможуть отримати від 500 000 до 1 500 000 грн на власні проєкти.

Подання заявок триває до 6 жовтня (18:00). Відбір відбуватиметься у три етапи.

1. Перевірка та відповідність документів.
2. Оцінювання заявок незалежними експертами.
3. Публічна презентація бізнес-ідей.

Імена переможців оголосять уже 1 грудня 2025 року.

Хто може податися?

• Ветерани та ветеранки, їхні родини;
• сім’ї загиблих Захисників і Захисниць;
• ФОПи та юридичні особи (крім ГО та БФ), зареєстровані понад рік тому, серед засновників яких є ветерани, ветеранки чи члени їхніх родин.

Взяти участь можуть бізнеси будь-якого спрямування та сфери. Головне — реальна бізнес-ідея та бажання розвивати власну справу.

Умови конкурсу зі зразками необхідних документів можна знайти тут: veteranfund.com.ua/contests/varto-bilshe

На сторінках Українського ветеранського фонду публікуватимуть дати воркшопів, де розкажуть всю необхідну інформацію щодо підготовки документів, заповнення заявок і процедури відбору.

Слідкувати за перебігом цього конкурсу та іншими грантовими можливостями для ветеранів та ветеранок тут: https://veteranfund.com.ua/contests/

Андрій Приходченко жартує, що пів життя налаштовував контакти електричні, а тепер вчиться налаштовувати людські. Повернувшись з фронту, колишній спецзв’язківець кардинально змінив свій фах, аби допомагати ветеранам та ветеранкам.

За освітою Андрій – політолог, але багато років працював в управлінні карного розшуку Києва, відповідав за спецзв’язок. Після виходу на пенсію за вислугою років, працював з налаштуванням систем комунікацій та безпеки. З початком повномасштабного вторгнення, чоловік долучився до сил оборони і відслужив на фронті 2,5 роки. Колишній досвід допоміг: Андрій не лише був зв’язківцем своєї роти, але й вправно «садив» ворожі дрони засобами РЕБ. Поранення теж отримав від дрона.

Після звільнення зі служби до колишньої роботи з електрокомунікаціями повернутися вже не зміг.

«Мій актуальний фізичний стан не дозволяє довго працювати на висоті, а там це необхідно», – пояснює Андрій.

Тож коли йому подзвонив друг із ідеєю спробувати себе в ролі фахівця супроводу, ветеран одразу загорівся цим.

«Після лікування та звільнення зі служби я поїхав за місто, на дачу, аби трохи побути на самоті, прийти до тями. Щось ремонтував, копав, і тут дзвонить друг, теж ветеран, і каже: там у нашому «Київ мілітарі Хабі» набирають фахівців супроводу ветеранів, ти маєш піти!», – пригадує ветеран.

Так ветеран поринув в освоєння нового фаху: пройшов курс для фахівців супроводу та перечитав усі свої ще студентські конспекти по соціології.

«Фахівець супроводу ветеранів – це така професія, де щодня треба вчитися, бо міняються закони, виходять нові постанови – треба все це відслідковувати. Хочу також підтягнути риторику, психологію, право», – каже Андрій.

Так колишній спецзв’язківець знайшов свою нову місію: налагоджувати надійні та довірливі зв’язки між ветеранською спільнотою та державою і громадою.

«Для мене важливо, щоб ветерани були почутими. Саме для цього я прийшов у цей фах», – каже ветеран.

Інна Короленко – ветеранка з Одеси. З 2015 року вона почала підтримувати поранених у військовому шпиталі, поєднуючи волонтерство з навчанням в університеті.

«Після пар я йшла у військовий шпиталь. Любов до медицини була завжди, бо моя мама – медикиня. Потім були різні курси з домедичної допомоги. Я ніби знала, що це знадобиться», – пригадує Інна.

У цивільному житті дівчина працювала в маркетингу та комунікаціях. Та коли почалось повномасштабне вторгнення, пішла на фронт бойовою медикинею. Організовувала евакуацію поранених і загиблих з поля бою у Вовчанську, Бахмуті, Соледарі, Мар’янці.

Після поранення звільнилася в запас.

Ще під час служби Інна пройшла відбір на Invictus Games – міжнародні спортивні змагання з адаптивних видів спорту серед ветеранів та ветеранок, які отримали поранення.

«Я йшла на відбір у дуже розбитому стані. Якраз лежала в психоневрології після тяжкої ротації. Я наче не жила, а існувала. Тренування пробудили емоції, яких я давно не відчувала. Спорт показав, що я ще можу щось відчувати. Участь у цих змаганнях стала для мене дуже потужним поштовхом до моєї реабілітації», – розповідає ветеранка.

На Invictus Games-2025 у Канаді Інна виступала в таких видах спорту, як скелетон, гірські лижі та плавання. Каже, участь у змаганнях навчила її знову перебувати серед великої кількості людей і справлятися з цим.

З того часу стрільба з лука стала важливою частиною життя ветеранки.

«На самому початку лук викликав лише гнів, бо через контузію та утворення в голові в мене дуже “стрибає” картинка, коли я концентруюся на одній точці. Це бісило, бо я пускала стріли куди завгодно, тільки не в мішень. Зараз я тренуюся тричі на тиждень зі своєю тренеркою. Нещодавно повернулася зі змагань в Одесі, де в спільній категорії вдалося виграти друге місце», – ділиться дівчина.

А ось на регулярні заняття в басейні часу поки не вистачає, але Інна дуже хоче повернути їх у свій графік.

«Мені дуже не вистачає плавання. Коли я регулярно займалася – то навіть дихалося легше. Взагалі спорт дуже впливає на відчуття свого тіла, тому це архіважливо. Я знаю, як це, коли здається, що в тебе вже немає сили ні на що. Зовсім. Але вона точно є, просто розбита, її треба клеїти наново. Це довго і боляче, але результат вартий. Життя того варте», – каже ветеранка.

«Буває так, що ветеран у нас уже тиждень на лікуванні, але не йде на контакт, каже, що йому нічого не потрібно. Але я продовжую щодня заходити — і врешті людина відтає й відкривається зі своїми проблемами», – розповідає Ольга Лівінчук.

У березні 2025 року вона стала фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок при центральній лікарні у рідній Підволочиській громаді на Тернопільщині.

Ольга – бухгалтерка за фахом, кілька років працювала в агрофірмі. Згодом, аби мати можливість більше впливати на розвиток своєї громади, стала депутаткою та консультанткою з інвестицій у місцевій лікарні. Разом із командою медзакладу виграла грант на відкриття відділення реабілітації для військових і ветеранів.

«Так склалося, що я на волонтерських засадах консультувала ветеранів та ветеранок із різних питань ще до створення сервісу супроводу. А коли дізналася про набір – одразу подала заявку», – каже фахівчиня.

Тепер Ольга працює фахівчинею супроводу при Підволочиській центральній районній лікарні, де лікування та реабілітацію проходять ветерани й ветеранки з різних куточків України.

«Те, що я депутатка, допомагає мені швидко сконтактувати та вирішити питання з будь-якою громадою, наприклад, щодо отримання допомоги на лікування чи реабілітацію для ветеранів», – пояснює Ольга Лівінчук.

А досвід участі в грантових конкурсах дозволяє їй ґрунтовно консультувати тих ветеранів і ветеранoк, які шукають фінансування для розвитку власної справи. Аби здобути фахові навички надання психологічної підтримки, Ольга паралельно навчається на психологиню.

«Не всі й не одразу налаштовані на співпрацю, далеко не всі ветерани готові просити про допомогу, навіть якщо вона їм необхідна. Але я не тисну й не поспішаю, а терпляче пояснюю, що я – той місточок між ними і державою, громадою, яким буде легше пройти шлях до вирішення своїх проблемних питань. Найкраща мотивація для мене – це коли я бачу, що людина дійсно бачить у мені не службовця, а свого надійного помічника», – каже фахівчиня.