Категорія: Статті

Андрій Приходченко жартує, що пів життя налаштовував контакти електричні, а тепер вчиться налаштовувати людські. Повернувшись з фронту, колишній спецзв’язківець кардинально змінив свій фах, аби допомагати ветеранам та ветеранкам.

За освітою Андрій – політолог, але багато років працював в управлінні карного розшуку Києва, відповідав за спецзв’язок. Після виходу на пенсію за вислугою років, працював з налаштуванням систем комунікацій та безпеки. З початком повномасштабного вторгнення, чоловік долучився до сил оборони і відслужив на фронті 2,5 роки. Колишній досвід допоміг: Андрій не лише був зв’язківцем своєї роти, але й вправно «садив» ворожі дрони засобами РЕБ. Поранення теж отримав від дрона.

Після звільнення зі служби до колишньої роботи з електрокомунікаціями повернутися вже не зміг.

«Мій актуальний фізичний стан не дозволяє довго працювати на висоті, а там це необхідно», – пояснює Андрій.

Тож коли йому подзвонив друг із ідеєю спробувати себе в ролі фахівця супроводу, ветеран одразу загорівся цим.

«Після лікування та звільнення зі служби я поїхав за місто, на дачу, аби трохи побути на самоті, прийти до тями. Щось ремонтував, копав, і тут дзвонить друг, теж ветеран, і каже: там у нашому «Київ мілітарі Хабі» набирають фахівців супроводу ветеранів, ти маєш піти!», – пригадує ветеран.

Так ветеран поринув в освоєння нового фаху: пройшов курс для фахівців супроводу та перечитав усі свої ще студентські конспекти по соціології.

«Фахівець супроводу ветеранів – це така професія, де щодня треба вчитися, бо міняються закони, виходять нові постанови – треба все це відслідковувати. Хочу також підтягнути риторику, психологію, право», – каже Андрій.

Так колишній спецзв’язківець знайшов свою нову місію: налагоджувати надійні та довірливі зв’язки між ветеранською спільнотою та державою і громадою.

«Для мене важливо, щоб ветерани були почутими. Саме для цього я прийшов у цей фах», – каже ветеран.

Інна Короленко – ветеранка з Одеси. З 2015 року вона почала підтримувати поранених у військовому шпиталі, поєднуючи волонтерство з навчанням в університеті.

«Після пар я йшла у військовий шпиталь. Любов до медицини була завжди, бо моя мама – медикиня. Потім були різні курси з домедичної допомоги. Я ніби знала, що це знадобиться», – пригадує Інна.

У цивільному житті дівчина працювала в маркетингу та комунікаціях. Та коли почалось повномасштабне вторгнення, пішла на фронт бойовою медикинею. Організовувала евакуацію поранених і загиблих з поля бою у Вовчанську, Бахмуті, Соледарі, Мар’янці.

Після поранення звільнилася в запас.

Ще під час служби Інна пройшла відбір на Invictus Games – міжнародні спортивні змагання з адаптивних видів спорту серед ветеранів та ветеранок, які отримали поранення.

«Я йшла на відбір у дуже розбитому стані. Якраз лежала в психоневрології після тяжкої ротації. Я наче не жила, а існувала. Тренування пробудили емоції, яких я давно не відчувала. Спорт показав, що я ще можу щось відчувати. Участь у цих змаганнях стала для мене дуже потужним поштовхом до моєї реабілітації», – розповідає ветеранка.

На Invictus Games-2025 у Канаді Інна виступала в таких видах спорту, як скелетон, гірські лижі та плавання. Каже, участь у змаганнях навчила її знову перебувати серед великої кількості людей і справлятися з цим.

З того часу стрільба з лука стала важливою частиною життя ветеранки.

«На самому початку лук викликав лише гнів, бо через контузію та утворення в голові в мене дуже “стрибає” картинка, коли я концентруюся на одній точці. Це бісило, бо я пускала стріли куди завгодно, тільки не в мішень. Зараз я тренуюся тричі на тиждень зі своєю тренеркою. Нещодавно повернулася зі змагань в Одесі, де в спільній категорії вдалося виграти друге місце», – ділиться дівчина.

А ось на регулярні заняття в басейні часу поки не вистачає, але Інна дуже хоче повернути їх у свій графік.

«Мені дуже не вистачає плавання. Коли я регулярно займалася – то навіть дихалося легше. Взагалі спорт дуже впливає на відчуття свого тіла, тому це архіважливо. Я знаю, як це, коли здається, що в тебе вже немає сили ні на що. Зовсім. Але вона точно є, просто розбита, її треба клеїти наново. Це довго і боляче, але результат вартий. Життя того варте», – каже ветеранка.

«Буває так, що ветеран у нас уже тиждень на лікуванні, але не йде на контакт, каже, що йому нічого не потрібно. Але я продовжую щодня заходити — і врешті людина відтає й відкривається зі своїми проблемами», – розповідає Ольга Лівінчук.

У березні 2025 року вона стала фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок при центральній лікарні у рідній Підволочиській громаді на Тернопільщині.

Ольга – бухгалтерка за фахом, кілька років працювала в агрофірмі. Згодом, аби мати можливість більше впливати на розвиток своєї громади, стала депутаткою та консультанткою з інвестицій у місцевій лікарні. Разом із командою медзакладу виграла грант на відкриття відділення реабілітації для військових і ветеранів.

«Так склалося, що я на волонтерських засадах консультувала ветеранів та ветеранок із різних питань ще до створення сервісу супроводу. А коли дізналася про набір – одразу подала заявку», – каже фахівчиня.

Тепер Ольга працює фахівчинею супроводу при Підволочиській центральній районній лікарні, де лікування та реабілітацію проходять ветерани й ветеранки з різних куточків України.

«Те, що я депутатка, допомагає мені швидко сконтактувати та вирішити питання з будь-якою громадою, наприклад, щодо отримання допомоги на лікування чи реабілітацію для ветеранів», – пояснює Ольга Лівінчук.

А досвід участі в грантових конкурсах дозволяє їй ґрунтовно консультувати тих ветеранів і ветеранoк, які шукають фінансування для розвитку власної справи. Аби здобути фахові навички надання психологічної підтримки, Ольга паралельно навчається на психологиню.

«Не всі й не одразу налаштовані на співпрацю, далеко не всі ветерани готові просити про допомогу, навіть якщо вона їм необхідна. Але я не тисну й не поспішаю, а терпляче пояснюю, що я – той місточок між ними і державою, громадою, яким буде легше пройти шлях до вирішення своїх проблемних питань. Найкраща мотивація для мене – це коли я бачу, що людина дійсно бачить у мені не службовця, а свого надійного помічника», – каже фахівчиня.

Усі ці послуги є безкоштовними для усіх громадян України. Що входить?

• Персоналізоване лікування: індивідуальні плани для управління здоров’ям, врахування груп ризику.
• Розширений скринінг: діагностика станів, пов’язаних з бойовими діями, зокрема черепно-мозкових травм або посттравматичних розладів.
• Психологічна допомога: індивідуальна та групова терапія, когнітивно-поведінкова терапія, керування стресом для боротьби з ПТСР чи депресією.
• Лікування бойових травм і хронічних станів: консультації з вузькими спеціалістами: ортопедами-травматологами, неврологами, кардіологами та іншими фахівцями.
• Реабілітація: відновлення після травм, операцій чи хронічних хвороб.
• Терапія опорно-рухової системи: лікування артриту, артрозу, захворювань суглобів.

Стаціонарне лікування за Програмою медичних гарантій, зокрема:

• кардіологія — серцеві захворювання, гіпертензія;
• неврологія — наслідки черепно-мозкових травм, неврологічні розлади;
• інфекційні хвороби — туберкульоз, інші інфекції;
• пульмонологія — хвороби легень;
• гастроентерологія — захворювання шлунково-кишкового тракту.

До безкоштовних послуг у лікарні також входять:

• лабораторні тести;
• діагностика (ЕКГ, УЗД, КТ, МРТ, рентген);
• знеболювальна терапія;
• ліки з Національного переліку та закуплені МОЗ;
• інтенсивна терапія;
• харчування під час перебування в стаціонарі.

Психологічна підтримка: індивідуальна і групова терапія

Як скористатися?

1. На прийомі повідомте лікаря, що маєте ветеранський статус, інвалідність внаслідок війни.
2. Отримайте направлення або консультацію.
3. Пройдіть лікування або реабілітацію безоплатно у закладах із контрактом НСЗУ.
   

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Через рух — до відновлення, через команду — до спільноти. Ветеранський спорт — один з найдієвіших способів відновлення для ветеранів, ветеранок і їхніх родин.
Чому спорт настільки важливий для ветеранів і ветеранок?
-Зменшення симптомів психологічної напруги: рухова активність допомагає знижувати рівень стресу й тривожності.
-Відновлення після травм: адаптивні види спорту сприяють покращенню рухливості, координації та загального фізичного стану навіть у разі складних поранень або ампутацій.
-Повернення до командної роботи та спільнот: участь у спортивних командах відновлює відчуття єдності, побратимства і соціальної взаємодії.
-Покращення мотивації та самодисципліни: регулярні тренування формують відчуття контролю над власним тілом і життям, підвищують впевненість та мотивацію.
Усе це робить спорт не просто формою фізичного дозвілля, а ключовим елементом реабілітації ветеранів і ветеранок. Щоб їм у цьому допомогти, за програмою «Ветеранський спорт» держава на початку кожного кварталу надає Захисникам і Захисницям 1 500 гривень для відвідування спортзалів, басейнів чи інших закладів фізичної культури.

Щоб їх отримати:
-увійдіть до застосунку «Дія»;
-перейдіть до розділу «Сервіси» та оберіть послугу «Ветеранський спорт»;
виберіть «Дія.Картку» для отримання виплат і надішліть заяву.